Атестація лікарів на категорію, атестація лікарів-спеціалістів


163. Онкохірургія (спеціаліст)

13. "Розділ ХІІІ.Пухлини кісток та м'яких тканин"


836. На якому місяці хвороби найбільш часто відзначається поразка метастазами остеогенної саркоми легень
837. Який відсоток хворих переживає 5 років після променевого лікування саркоми Юінга?
838. Рентгенологічно диференціювати остеоідну остеому треба з такими захворюваннями, крім
839. У паліативних цілях при лікуванні десмоїдної фіброми з лікарських препаратів рекомендується
840. Лікування гломусної пухлини
841. Ботріоїдна рабдоміосаркома переважно локалізується
842. Первинні злоякісні новоутвори кісток найбільш часто виникають у наступному десятилітті життя:
843. Відмінною рентгенологічною ознакою остеолітичної остеогенної саркоми кістки є наявність
844. Основним у лікуванні саркоми Юінга являєтся
845. Основною клінічною ознакою остеоідноі остеоми е
846. Серед пролікованих з приводу диференційованих фібросарком, п'ятилітній термін спостереження переживає (%) хворих
847. Прийнято розрізняти такі основні види лімфангіом, ЗА ВИНЯТКОМ
848. Найбільш часто серед злоякісних новоутворів кісток зустрічається
849. Стадійність розвитку злоякісних новоутворів кісток визначається
850. Саркома Юінга найбільш часто вражає
851. Найбільш часто остеома розташовується в таких кістках, КРІМ
852. Лікування злоякісних новоутворів м'яких тканин І і ІІ стадії
853. Гібернома виходить із
854. До групи "А" відносять форми лімфогранулематозу
855. Серед дітей 3/4 захворілих лімфогранулематозом
856. Тривалість життя хворих гострою формою лімфогранулематозу складає
857. Курс лікування лімфогранулематозу лейкераном (хлорбутілом) складає
858. Символ "а" добавляється до діагнозу "лімфогранулематоз", якщо церрулоплазмін крові перевищує од/л:
859. Діагностична лапаротомія зі спленектомією у хворих лімфогранулематозом
860. У хворих лімфогранулематозом найбільш часто розвивається
861. У лейкозних монобластах відзначається позитивна реакція на
862. Лейкоз найбільш часто розвивається при таких спадкових захворюваннях
863. При хронічному мієлолейкозі цитогенетичні дослідження дозволяють встановити
864. При відсутності М-градієнту і гіперпротеїнемії мієломна хвороба може виявлятися
865. При лікуванні мієломної хвороби щоденна доза мелфалану при пероральному призначенні складає мг:
866. До першої стадії лімфогранулематозу відносять хворих із поразкою лімфатичних вузлів
867. Епідеміологічні дослідження показали, що лімфогранулематоз
868. Температурна реакція організму хворих лімфагранулематозом є проявом
869. При монохіміотерапії разова доза допану складає мг:
870. Символ "а" добавляється до діагнозу "лімфогранулематоз", якщо концентрація альфа-2-глобуліну сироватки крові перевищує гр/л:
871. Застосування тумороцидних доз передбачає опромінення в тиждень дозою не менше Гр:
872. Рецидив лімфогранулематозу в перенісших поліхіміотерапію склажає:
873. У лейкозних міелобластах при цитохімічному дослідженні відзначаеться позитивна реакція на
874. Серед спеціалістів медиків захворюваність лейкозами відзначена найбільш висока у
875. У хворих мієломною хворобою білок Бенс-Джонса визначається
876. Тип парапротеїду для кожного хворого мієломною хворобою
877. Дією, аналогічною сарколізіну при лікуванні мієломної хвороби володіє
878. Характерна цитологічна ознака лімфогранулематозу
879. Збільшення захворюваності лімфогранулематозом обуловлено
880. При лімфогранулематозі найбільш часто вражаються
881. При монохіміотерапії лімфогранулематозу у дорослих лікувальна доза допану складає мг:
882. Символ "а" у діагнозі лимфогранулематозу означає
883. Комп'ютерна томографія дозволяє встановити поразку лімфогранулематозом лімфовузлів в
884. Підтримуючу хіміотерапію у хворих лімфогранулематозом здійснюють з інтервалом у
885. До гострих лейкозів відносять
886. Серед чинників, що обумовлюють розвиток лейкозов, найбільш небезпечним є дія
887. Лімфома Брілла-Сіммерса
888. Найбільш постійним гематологічним симптомом на початку розвитку мієломної хвороби буває
889. З хіміопрепаратів найбільш ефективним при лікуванні мієломної хвороби являється


Атестація  лікарів  проводиться   з   метою   підвищення
відповідальності  за ефективність і якість роботи,  раціональнішої
розстановки  кадрів   фахівців   з   урахуванням   їх  професійної
майстерності, досвіду та складності виконуваних робіт. Атестація є
важливою  формою   морального   та   матеріального   стимулювання,
спрямована  на  удосконалення діяльності закладів охорони здоров'я
щодо подальшого поліпшення надання медичної допомоги населенню.

Загружается, подождите...
Аттестация врачей. Тестовые вопросы и ответы.



© 2006–2007 Медицина та Охорона Здоров'я - Атестація Лікарів